24/7

Друзі арбітражу

3 августа : ru 2 en 52 августа : ru 2 en 311 августа : ru 1 en 1 всего: 6330.07.18

Розвиток міжнародного арбітражу породив теорію делокалізації міжнародного комерційного арбітражу, тобто його міжнародної правової природи і наднаціональної сфери діяльності, що відокремлює його від контролю і нагляду з боку держав, а держава, мовляв, має лише допомагати та сприяти функціонуванню іноземних суб’єктів на своїй території. Однак далеко не скрізь у сучасному світі практика підтверджує цю теорію. У багатьох країнах немає навіть законодавства щодо третейського процесу, що означає невизнання й міжнародного комерційного арбітражу, а деякі держави значно обмежують діяльність третейського суду.

Таким чином, вимальовується критерій, за яким можна класифікувати всі юрисдикції як дружні арбітражу, з одного боку, так і недружні — з іншого, а у кожному правовому інституті можна визначити доволі однозначно тенденцію як таку, що діє у тому чи іншому напрямі.

Форми міжнародного арбітражу значною мірою диверсифікувалися. Можна чітко виділити три сучасні форми міжнародного комерційного арбітражу:

а)?постійно діючий арбітражний суд;

б)?арбітражний суд, що створюється для розгляду і вирішення конкретного спору ad hoc;

в)?адміністрований арбітражний суд як специфічну форму арбітражу, що є проміжною між арбітражем ad hoc та постійно діючим арбітражем — арбітражною інституцією, бо постійно діючий арбітражний суд чи якась інша приватна комерційна організація на передбачених у спеціальному регламенті умовах здійснюють адміністрування діяльності арбітражу ad hoc.

Щоправда, деякі автори, зокрема вітчизняні, не розглядають останню форму міжнародного комерційного арбітражу як самостійну. Вони вважають адміністрований арбітраж різновидом арбітражу ad hoc, а інші, навпаки, окремим випадком постійно діючого арбітражу. Згідно з цією, останньою, точкою зору, міжнародний комерційний арбітраж підрозділяється на адміністрований та неадміністрований. Неадміністрований арбітраж, зрозуміло, це є арбітраж ad hoc, а ось адміністрування арбітражного процесу будь-яким чином об’єднує всі форми арбітражу в єдину категорію.

Справді, класифікацій міжнародного комерційного арбітражу може бути багато, та раціональним зерном у цьому відношенні здається те, що виділяється досить зрозумілий критерій класифікації — характер чи ступінь адміністрування арбітражу. Недавно у Російській Федерації відносини з приводу адміністрування арбітражу було врегульовано постановою Уряду РФ, якою затверджено Правила надання права на здійснення функцій постійно діючого арбітражного закладу від 25 червня 2016 року. Згідно з її положеннями, станом на 1 листопада 2017 року тільки чотири арбітражні інституції мають право на виконання функцій постійно діючого арбітражного інституту і на адміністрування арбітражу.

Рішення, винесені організаціями, що не отримали право адмініструвати арбітраж, можуть бути визнані такими, що підлягають скасуванню чи можуть потягнути за собою наслідки у вигляді відмови у видачі виконавчого листа. Можна вважати, що такі обмеження створюють негативну тенденцію.

Останнім часом намітились та посилились тенденції, які ставлять під сумнів дружність РФ до міжнародного арбітражу. Якщо раніше жодних проблем не було ні з адмініструванням арбітражу, ні з виконанням у Російській Федерації рішень іноземного арбітражу, то сьогодні такі проблеми мають місце, зокрема, щодо визнання та примусового виконання іноземних арбітражних рішень.

Загалом же завдяки тому, що Росія є членом Нью-Йоркської конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, виконання арбітражних рішень у РФ відбувається на належному рівні. Так, недавно відбулося прий­няття рішення від 21 вересня 2017 року у справі № ­А32-1593/2016 Арбітражного суду Північнокавказького округу щодо визнання та примусового виконання рішення від 28 вересня 2015 року № 15-190 арбітражу ГАФТА, прийнятого на території Великої Британії за вимогою Grain Export LLS (Грейн Експорт ЛЛС), Республіка Сейшельські Острови.

Журнал "Український юрист", №6, 2018

Автор: Артур Ницевич