АРЕШТИ СУДЕН – STRANGER THINGS ПО-УКРАЇНСЬКИ
26 Грудня, 2024
235
За досить короткий проміжок часу в Господарському суді Одеської області трапилося одразу кілька stranger things – дуже дивних справ, які трохи похитнули нашу загалом непохитну віру в єдність судової практики у сфері арешту суден і змусили вкотре замислитись над важливістю однакового підходу, трактування та розгляду ідентичних за своєю суттю справ та юридичних питань.
Нагадаємо, судова практика – це сукупність судових рішень, які внаслідок своєї багаторазовості й одноманітності застосування виступають правовим зразком для наступних судових рішень в аналогічних справах.
Принцип єдності судової практики встановлено законом. Тобто кожен суддя має чіткий обов’язок – розглядати і вирішувати судові справи справедливо та безсторонньо.
Як цього принципу дотримуються у Господарському суді Одеської області, демонструють наступні справи.
СПРАВА № 916/3178/24
Турецька компанія звернулась до суду із заявою про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна. Обґрунтування заяви – наявність чинної морської вимоги до компаній відповідача на підставі порушення умов договору чартеру, а саме щодо шкоди, завданої вантажу, та порушення умов мирової угоди.
Здавалося б, справа не мала ніяких підводних каменів. Однак є нюанс – 29.08.2022 судно вже було заарештоване за тією ж самою морською вимогою.
Стаття 3 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна, яка більш відома як Брюссельська конвенція, передбачає, що судно не заарештовують більше одного разу за однією й тією самою морською вимогою одного й того самого позивача.
Однак, нехтуючи положеннями Брюссельської конвенції та наявними доказами, суд все одно заарештував судно.
Також суд не звернув уваги на те, що відповідачем у цій справі є менеджер судна, а та ж сама Брюссельська конвенція прямо забороняє арешти суден за морською вимогою до менеджерів. . У цьому є здорова логіка, оскільки менеджери можуть змінюватися та їхній функціонал в комерційному розумінні досить обмежений, але сьогодні не про це.
Основна дивина у цій справі інша. Як не прикро це озвучувати, однак минулого разу це судно арештувала та ж сама суддя – Рога Наталія Василівна.
Таким чином, один склад суду за заявою тієї самої особи колись арештовував судно за морською вимогою до судновласника, а через 2.5 роки той самий склад суду за заявою того самого заявника арештував інше судно цього ж судновласника, за цією ж вимогою вже стосовно менеджера судна, нехтуючи наявними доказами та аргументами представника судновласника.
СПРАВА № 916/3627/24
Заяву про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна було подано в інтересах швейцарської компанії за чинною морською вимогою, пов’язаною зі збитками, що виникли в результаті неналежного виконання умов договору чартеру.
19.08.2024 у накладенні арешту було відмовлено з досить формальних підстав. Суд вказав на ненадання належних та допустимих доказів, які б підтверджували несення компанією-заявником матеріальних збитків саме у взаємозв`язку з невиконанням відповідачем умов договору.
У ч. 3 ст. 139 ГПК закріплено чіткі та конкретні вимоги стосовно підтвердження несених збитків, а саме: розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна. Інакше кажучи, на етапі розгляду заяви про арешт судна суд не має аналізувати розмір збитків та вимагати документи на підтвердження таких збитків. Адже на момент розгляду заяви про арешт судна зацікавлена сторона може ще не мати в своєму розпорядженні таких документів.
Хоча розмір та суть морської вимоги було зазначено у заяві, ба більше, суду було надано документи, які підтверджували факт та розмір збитків, суд дані положення законодавства проігнорував.
Найцікавіше те, що в той же день, за однакових підстав, той же суддя Найфлейш Володимир Давидович виніс абсолютно протилежне рішення в іншій справі (stranger things episode 2).
У справі № 916/3628/24 суддя задовольнив заяву про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна, виходячи з наступного:
«Правову природу походження боргу, його наявності чи відсутності, законності нарахування та оплати, суд має вирішувати при розгляді справи по суті, а тому клопотання відповідача щодо відмови в задоволенні заяви про арешт судна у зв’язку з відсутністю в такому випадку морської вимоги, судом відхиляється, оскільки матеріали заяви свідчать про наявність обставин щодо виникнення морської вимоги».
Таким чином, Господарський суд Ухвалою від 21.08.2024 по справі № 916/3628/24 підтвердив, шляхом задоволення заяви про арешт судна, що для забезпечення позову у вигляді арешту судна заявнику необхідно забезпечити суд лише обґрунтуванням самої суті морської вимоги та надати розрахунок збитків, без належного доведення обставин виникнення та несення таких збитків, оскільки ці питання мають розглядатися вже на стадії розгляду справи по суті.
Ми знаємо, що суд обмежений справою та доказами, які розглядаються, та оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням. Але за будь-яким внутрішнім переконанням має стояти непорушний принцип верховенства права і закону. Чи можуть бути рівною мірою законними, обґрунтованими, правовими два діаметрально протилежні рішення, ухвалені в однакових по суті справах? Питання риторичне.
А тим часом йдеться про чесність, спільний ринок та, уявіть собі, про привабливість України для іноземних клієнтів. Нам дуже хочеться продовжувати працювати в Україні, залучати до країни нові міжнародні компанії, надавати іноземним клієнтам в Україні послуги найвищої якості. Зрештою, переконати світову морську спільноту, що Україна – правова держава, де суд дійсно здатен захистити їх інтереси. Але як зробити це за відсутності будь-якої адекватної юридичної прогнозованості? Знову риторичне питання, на яке ми поки не знайшли відповіді.
Доки українські судді ухвалюють вкрай суперечливі рішення щодо арештів суден, серед судновласників, фрахтувальників, клубів P&I (гарантії яких в Україні, до речі, не приймають) та будь-які інших гравців ринку Україна матиме відповідну і очевидну репутацію. І зовсім не як приваблива, надійна юрисдикція для захисту їх прав та інтересів.
Вимагати єдності, послідовності, передбачуваності судової практики – це не про незгоду з окремим судовим рішенням чи позицією суду. Досвід неминуче навчає не лише цінувати перемоги, але й гідно приймати невдачі. Це абсолютно ок. Не ок те, що ми змушені повернутись на багато років назад у часи, коли арешт судна був виключенням, і знов говорити про банальні та зрозумілі речі.
Справа не просто в конкретному складі суду чи описаних арештах. Хотілося б, щоб українські судді нарешті усвідомили: кожне їх рішення, яке стосується міжнародного морського права, прискіпливо розглядають, вивчають і аналізують фахові спільноти не лише Києва і Одеси, але й Лондона, Гамбурга, Афін і решти провідних центрів судноплавства. І будь-які протиріччя із законом, розбіжності у позиціях залежно від складу сторін не лишаються непоміченими. Цю вакханалію невизначеності, цей броунівський рух потрібно якось зупиняти, і ми радо будемо над цим працювати, допоки не стане dura lex sed lex, а не якісь stranger things по-українськи.
