Належний заявник за заявою про арешт – Фрахтувальник чи Вантажоотримувач?
24 Березня, 2025
96
Interlegal вже понад 30 років спеціалізується на морському праві, і за цей час ми відпрацювали сотні кейсів щодо арештів суден. Одне з питань, з яким ми доволі часто стикаємося в таких справах – хто має право подавати заяву про арешт судна? В певних випадках відповідь може бути неоднозначною, тож у цій статті розберемо дилему належного заявника у справах про арешт суден.
Юридичні засади
В українському законодавстві немає чіткої вказівки на те, хто може подавати заяву про забезпечення позову у вигляді арешту судна.
У Господарському процесуальному кодексі та Кодексі торговельного мореплавства України зазначено лише, що:
- Позов забезпечується арештом морського судна, який здійснюється для забезпечення морської вимоги;
- Судно може бути арештоване тільки на морську вимогу.
Таким чином, можна дійти висновку, що згідно з українським законодавством належний заявник – особа, яка має право морської вимоги.
Брюссельська конвенція, яка регулює правила щодо накладення арешту на морські судна, визначає заявника як особу, на чию користь висунуто морську вимогу. Це трактування не є вичерпним і залишає місце для дискусії щодо того, хто є належним власником морської вимоги.
Брюссельська конвенція включає беззаперечні морські вимоги (наприклад, вимога на підставі збитку, завданого судном у результаті зіткнення), за якими є чіткий перелік осіб – винна сторона та потерпіла сторона.
А як щодо кола сторін за морською вимогою на підставі втрати або пошкодження вантажу з інших причин?
Щоб зрозуміти, в чому полягає дилема, розглянемо типовий випадок у сфері морського перевезення вантажу.
Практичний кейс
Продавець (вантажовідправник) та покупець (вантажоотримувач) уклали договір поставки на умовах FOB: порт навантаження визначено, усі ризики втрати чи пошкодження товару, витрати на його перевезення переходять до покупця з моменту завантаження товару на судно.
Для перевезення цього товару було укладено договір фрахтування між фрахтувальником і судновласником.
Під час вивантаження вантажу з судна виявлено його пошкодження (наприклад, підмочка).
Хто є належним власником морської вимоги і може вимагати арешту судна в цьому випадку?
Вантажоотримувач?
- Саме він зазнає збитків через пошкодження вантажу.
- Але вантажоотримувач зазвичай не є фрахтувальником і не має прямих договірних відносин із судновласником (тільки з продавцем на підставі договору на поставку товару).
Якщо вантажоотримувач звернеться до суду з заявою про арешт судна, її можуть відхилити через відсутність у нього зв’язку, тобто договірних відносин, із судновласником.
Фрахтувальник?
- Він має договірні відносини із судновласником на підставі договору фрахтування.
- Але не зазнає жодних збитків у зв’язку з пошкодженням вантажу.
Оскільки фрахтувальник не є особою, якій завдано збитків, він не може бути належним власником морської вимоги, а отже і вимагати арешту судна відповідно до українського законодавства.
Саме ці нюанси роблять питання визначення належного заявника у справах про арешт судна не таким однозначним.
Коносамент як доказ права вимоги
Відповідно до ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства України документом, що підтверджує наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є коносамент (якщо договір не передбачає умов про укладення рейсового чартеру). Стаття 135 цього ж Кодексу передбачає, що умови договору морського перевезення, не викладені в коносаменті, обов’язкові для одержувача, якщо в коносаменті зроблено посилання на документ, в якому вони викладені.
У попередніх наших публікаціях ми неодноразово зазначали, що коносамент виконує три важливі функції:
- Засвідчує факт укладення договору морського перевезення вантажу, за яким перевізник зобов’язується доставити вантаж та видати отримувачу;
- Засвідчує факт прийняття вантажу для перевезення;
- Дає право на одержання вантажу тому, на кого він виписаний (тобто виступає товаросупровідним документом).
Перша функція є досить істотною у випадках, які ми розглядаємо.
Коносамент виступає підтвердженням існування договірних відносин між перевізником і одержувачем вантажу, а отже — і наявності в останнього морської вимоги.
У законодавстві та судовій практиці залишається невизначеність щодо арешту суден як способу забезпечення морської вимоги. Але важливий момент: наявність морської вимоги не вимагає доведення факту понесених збитків або прямого договору між заявником і судновласником. Коносамент — це і є достатня підстава для визнання існування договірних правовідносин.
Ситуація, що на перший погляд здається очевидною, у реальності може створити серйозні перешкоди для ефективного захисту прав учасників морських перевезень. Помилкова ідентифікація належного заявника може призвести до відмови у задоволенні заяви про арешт, втрати часу та ослаблення позицій у майбутньому спорі.
Практика Interlegal свідчить: системна робота з документами та розуміння процесуального статусу сторін є критичними для досягнення результату у подібних спорах.
