Нові підходи до арешту суден в Україні
18 Червня, 2020
7
Концепція «один судновласник – одне судно»
Результатом зрозумілого бажання судновласників убезпечити свій бізнес від арештів суден стала поява концепції «один судновласник – одне судно». Судновласник, розуміючи можливість накладення арешту на будь-яке власне судно, у випадку, коли він заборгував, наприклад, за бункерування, або судноремонт – усе частіше мусить формувати єдиний центр (холдинг), який здійснює фактичний, але не юридичний контроль над іншими компаніями, які володіють чи оперуюсь суднами.
Зазначимо, що спроби розкриття корпоративної вуалі в рамках українського судочинства є важким заняттям, з огляду на судову практику та низьке правове регулювання вказаного питання. В абсолютній більшості клієнтських кейсів нашої компанії арешт судна відбувається шляхом забезпечення позову до подачі позову, а суд не має ні процесуальних можливостей, ні часу для аналізу корпоративних зв’язків осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову. Таким чином, є велика імовірність, що спроби накладення арешту на судна судновласників, які не мають безпосереднього боргу перед кредитором будуть безуспішні в рамках українського судочинства.
З нашої практики, реальним способом вирішення вказаного питання є примушення судновласників, які є афілійованими між собою, до укладення угоди з врегулювання спору. Така угода міститиме структуру та склад афілійованих осіб та встановлення солідарного зобов’язання усіх судновласників за принципом «один за всіх, і всі за одного». За відсутності в українському праві можливості проникати крізь корпоративну вуаль юридичних осіб – судновласників вказаний підхід дозволяє оминати концепцію «один судновласник – одне судно» завдяки солідарному обов’язку судновласників та їх афілійованості.
Таким чином, є можливість отримати реальний інструмент звернення із заявою про забезпечення позову до афілійованих осіб, чиє судно зайде в морський порт України.
Фактична затримка судна без морської вимоги
Доволі часто на практиці можливо стикнутися із ситуацією, коли судно фактично затримується без наявності, як морської вимоги, так і взагалі будь-якої вимоги до судновласника. Ситуація набула поширення через світову фінансову кризу та у зв’язку із цим має характер тимчасової. Описана ситуація трапляється коли вимоги спрямовані не до судновласника, а до власника вантажу, який навантажено на судно та арештовано судом.
Через неможливість здійснення будь-яких дій з вантажем, що зазвичай вказується у відповідних судових рішеннях, судновласник змушений очікувати вирішення спору між власником арештованого товару та третьою особою, фактично виконуючи роль плавучого складу. В такому випадку судновласник є заручником ситуації, та єдине, що йому лишається дочекатися вирішення спору третьої особи із вантажовідправником, а також своєчасно порахувати та заявити усі витрати, понесені судновласником у зв’язку із затримкою судна (простій судна, розвантаження товару, буксирування судна та лоцманське проведення судна і т. д.)
Таким чином, можна констатувати, що в України розвивається самостійний процесуально-правовий інститут – арешт морських суден для забезпечення морської вимоги, що створює широкі можливості, – наприклад, для судноремонтних заводів, або бункерувальних компаній – для стягнення боргів, оплати судових витрат та витрат на юридичний супровід.
