Міжнародний морський арбітраж. Правова природа та особливості ЛМАА

У бізнесменів, які не обмежуються операціями на внутрішніх ринках, давно не викликає сумніву перевага комерційного арбітражу у порівнянні з процесом розв’язання спорів у державних судах. Вчені-юристи, які спеціалізуються у сфері міжнародного приватного права, теж висловлюються на користь міжнародного комерційного арбітражу, зрозуміло, якщо для такого порядку вирішення спору є правові підстави. Все більшої підтримки набуває концепція міжнародного цивільного процесу як окремої галузі правознавства. Незалежно від позиції у цьому відношенні, усі вчені відзначають, що зростання ролі міжнародного арбітражного процесу є панівною тенденцією сучасності. До переваг міжнародного комерційного арбітражу відносяться:
- можливість вибору cторонами спору осіб, які будуть розглядати та вирішувати спір, причому кваліфікація арбітрів звичайно точніше відповідає характеру спору, що дозволяю їм глибше зрозуміти його суть;
- можливість вибору місця проведення процесу;
- відносна економія часу та грошових коштів;
- відносна простота форми процесу;
- висока міра конфіденційності процесу;
- остаточність рішення у справі;
- відносна простота визнання та виконання закордонного рішення.
Особливого значення ці переваги набувають у галузі торговельного мореплавства.    
Правова природа третейського суду (арбітражу) не змінюється від того, являється він постійно діючим – інституційний арбітраж, чи він створюється спеціально для розгляду конкретного спору – ad hoc. В останній час виділяється досить самостійна категорія адміністрованого арбитражу як сполучення принципів двох вищевказаних категорій. По суті адміністрований арбітраж являє собою арбітраж ad hoc, який керується спеціальними регламентами, що приймаються інституційним арбітражем або іншою авторитетною, як правило, некомерційною організацією. Арбітраж - це завжди недержавний суд, в якому справи розглядаються приватними особами – незалежними арбітрами.
Комерційна діяльністі будь-якого роду може призводити до виникнення спорів, які можуть бути розлянуті і розв’язані у порядку арбітражу. Однак деякі види такої діяльності мають настільки значну специфіку, що спори, які виникають з її проведення, мають дуже спеціальний характер, так що виявляється необхідність створення спеціалізованих арбітражних інститутів для їх розгляду і розв’язання. Наприклад: торгове мореплавство, інвестиційна та банківська, страхова та біржова діяльність, зокрема, діяльність товарних сільськогосподарських бірж, бірж цінних паперів, валютних бірж тощо.
Важливість торгового мореплавства для економічного та соціального розвитку у сучасному глобалізованому світі не легко переоцінити, тож дослідження у сфері міжнародного морського арбітражу завжди знаходять зацікавлену аудиторію.

Правова природа міжнародного комерційного арбітражу

Питання про юридичну природу міжнародного комерційного арбітражу до цих пір є дискусійним. Теорії щодо цього можна підрозділити на 3 основні групи: договірні, процесуальні та змішані. Автори, які репрезентують останню групу теорій твердять, що арбітраж має як договірний, так и судовий процесуальний характер. Представники саме цієї доктрини посилюють останнім часом свій вплив. Вони вважають, що арбітраж є складним сполученням матеріально- та процесуально-правових елементів. Цей інститут містить як договірні, так і суто юрисдикційні процесуальні елементи. Арбітражна угода – це основа арбітражної процедури, яка звичайно репрезентує найбільш явно виражений договірний аспект. Найбільш вираженими юрисдикційними аспектами арбітражної процедури є, звичайно, арбітражне рішення, оскарження, визнання та виконання його. Послідовні адепти договірної теорії розглядають арбітраж як єдиний процес, який базується на волі сторін спору, у всіх стадіях його розвитку. Однобічність такого підходу не викликає сумніву. Прибічники процесуальної (судової) доктрини вважають, що арбітражний процес – це різновид цивільного процесу, допущеного законом деякої конкретної держави, або ж міжнародною міжурядовою угодою. Щодо арбітражної угоди – то це просто юридичний акт, спрямований на виключення даної справи з компетенції державного суду, який запускає юридичний механізм арбітражного процесу. У 60-х р.р. ХХ сторіччя з’явилася ще так звана «автономна теорія», яка претендує на оригінальність та визначення юридичної природи арбітражу як інституту sui generis. Не кажучи вже про нігілістську точку зору Рене Давида, який вважає арбітраж зовсім не юридичним інститутом.
Навряд чи нам вдасться тут визначити остаточно позицію щодо цих теорій. Тим більше, що кожний автор вносить якісь оригінальні ідеї, так що обрана нами схема може претендувати лише на спробу систематизації доктрини щодо природи міжнародного комерційного арбітражу. До того ж, не викликає сумніву, що кожна з теорій має у своїй основі раціональне зерно та висвітлює якийсь аспект або зріз такого складного та багатогранного об’єкту як міжнародний комерційний арбітраж.
У дійсності відносини з приводу розв’язання спорів шляхом міжнародного комерційного арбітражу настільки багатоманітні, що не так важко знайти підтвердження будь-якої доктрини. Нам здається, що орбирати ту чи іншу теорію варто з врахуванням того, що вона дає для узагальнення та аналізу правових норм, правовідносин і практики провореалізації. З цієї точки зору найбільш продуктивною видається доктрина змішаної природи міжнародного комерційного арбітражу. Автономні теорії міжнародного арбітражу здебільшого вписуються в рамки цієї доктрини. У своїй раціональній частині автономна теорія міжнародного арбітражу збагачує інструментарій правових досліджень тим, що дозволяє більш системно, детально та послідовно виокремлювати та вивчати стадії арбітражного процесу. З іншої сторони, представники автономної теорії дещо перебільшують «міжнародність» міжнародного комерційного арбітражу. Взагалі-то, навіть визначення «міжнародний» у терміні «міжнародний комерційний арбітраж» мало сприяє точності висвітлення суті цього інституту. Ні за джерелами права, ні за суб’єктами правовідносин арбітражний процес вирішення спорів між особами не можна вважати міжнародним досить повною мірою. Адже джерела правового регулювання відносин з приводу міжнародного комерційного арбітражу здебільшого мають національний, внутрішньодержавний характер. Суб’єкти спору – це приватні особи, а не народи чи держави. Більше того, навіть якщо суб’єктом спору виступає міжнародна організація, держава або місцева громада, адміністративна одиниця, автономія чи інша особа публічного права, все рівно виявляється притаманний їй аспект правової природи своєрідного приватноправового суб’єкта, так званої особи «третього роду», яка міститься в одному ряду з класичними фізичними та юридичними особами. Та й самі інституційні і інші арбітражі не є міжнародно-правовими утвореннями, а являють собою інститути, які у процесуальних відносинах діють на основі правової системи тієї держави, на території якої знаходяться. Наприклад, Міжнародний арбітражний суд при Міжнародній торговій палиті у Парижі – це французький арбітраж. Таким чином, теорія делокалізації міжнародного комерційного арбітражу, що випливає з автономної теорії дещо перебільшує «наднаціональність» міжнародного арбітражу.
З іншого боку, усталеність терміну «міжнародний комерційний арбітраж» пояснюється не лише стійкою традицією. У ХХ ст. чітко визначилася тенденція інтернаціоналізації правових джерел, якими регулюються відносини цивільного процесу взагалі та міжнародного комерційного арбітражу зокрема. Ця тенденція принесла свої плоди у вигляді міжнародної уніфікації інституту міжнародного комерційного арбітражу. Особливо значні зусилля у цьому плані були здійснені державами Європи. Міжнародна природа міжднародного комерційного арбітражу знайшла вираження, наприклад, у Конвенції про порядок врегулювання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписаній у Вашингтоні 18.03.1965, яка передбачила створення Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів при штаб-квартирі Міжнародного банку реконструкції та развитку. Ст. 18 цієї Конвенції прямо говорит про те, що Центр має повну міжнародну правосуб’єктність. Арбітражний суд, сформований Центром, розглядає спори за процедурою, передбаченою Конвенцією, таким чином, коли сторони спору не домовились про інше, застосовуються норми міжнародного права, тобто положення цієї Конвенції, зрозуміло, якщо питання може бути ними врегульоване (ст. 44 Конвенції). Однак навіть настільки явно виражений міжнародний статус Центру не виключає застосування національного правопорядку у процедурі вирішення спору, який може бути розглянутий Судом, сформованим Центром. Так, у справі Ecuador v Occidental Exploration & Production Co [2005] EWHC 774 англійський суд визнав себе компетентним переглянути рішення Арбітражного суду, сформованого Центром, на тій підставі, що Суд визначив місцем розгляду спору Лондон, а ст.ст. 67, 68 Закону Англії «Про арбітраж» 1996 р. передбачають право сторони арбітражного провадження, яке мало місце в Англії, вимагати в англійському суді скасування арбітражного рішення через серйозне порушення процедури арбітражного провадження.
Укладення договору у рамках міжнародної неурядової організації має правовим наслідком виникнення суб’єктивного права сторони-учасника такої організації звернутися до арбітражного суду, якщо це передбачено договором. У ч. 2 п. 3 Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України, яке міститься у Додатку № 2 до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994, таке правило сформульовано у загальній формі. Так, члени Міжнародної асоціації судновласників Чорноморського басейну (БІНСА) 5 травня 1998 р. підписали договір, згідно з яким їх спори мають передаватися на розгляд Міжнародного морського і річкового арбітражного суду при БІНСА, який знаходиться у м. Варні, Болгарія. Це правило було реалізовано, коли склад арбітражу визнав себе компетентним розглянути спір між Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство» і Азербайджанським державним Каспійським морським пароплавством, недивлячись на те, що між ними не було укладено арбітражної угоди. До слова, 30.09.1999 арбітражний суд прийняв рішення проти Чорноморського морського пароплавства, що добровільно виконане не було. Надалі справа про визнання і виконання цього рішення дійшла до Верховного Суду України. 27.12.2000 судовою колегією у цивільних справах Верховного Суду було винесено ухвалу про залишення без зміни ухвали Одеського обласного суду від 20.10.2000, якою було задоволено клопотання про визнання і виконання на території України зазначеного рішення арбітражного суду. Сума позову склала більше USD 340 000. Зокрема Верховний Суд України відзначив, що вищезазначений Договір від 05.05.1998 було підписано також і сторонами у справі. Таким чином, можна дійти висновку, що волю сторін спору на передачу спорів між ними для розв’язання до арбітражного суду при БІНСА було виражено.

Морський арбітраж

У Англії, Франції, США, Германії, Греції, Китаї, Латвії, Польщі, Росії, Україні, Японії були створені спеціалізовані морські арбітражні інституції. У деяких міжнародних комерційних арбітражних інститутах розроблюються спеціальні процедури для розв’язання морських спорів. Можна сказати, що із біля 130 міжнародних комерційних арбітражних інституцій, приблизно 20% являються спеціалізованими морськими арбітражами або мають такі спеціальні процедури, які розроблені для розгляду спорів, що виникають з торгового мореплавства. Таким чином, морський арбітраж, є найбільш розповсюдженим типом спеціалізованого міжнародного комерційного арбітражу.
Зрозуміло, специфічність морського арбітражу не слід і переоцінювати, адже по суті він являє собою третейський суд, створений для вирішення спорів, які виникають при проведенні комерційної діяльності у галузі торгового мореплавства.
Зі всіх спеціалізованих морських арбітражів, безсумнівно, можна виділити LMAA – London maritime аrbitrators association (Лондонська асоціація морських арбітрів), засновану у 1960 р. Хоча б тому, що у LMAA розглядається більше спорів, ніж в усіх інших морських арбітражах, узятих разом.
Така популярність LMAA пояснюється не лише тим, що там працюють найбільш квалификовані юристи, хоча це і не викликає сумніву, а ще й тому, що спеціалізація арбітрів насправді всеохоплююча. Там працюють спеціалісти з усіх галузей морського господарства від морських архітекторів до колишніх суддів спеціалізованих державних морських судових установ.
Досвід правового регулювання відносин з приводу розгляду спорів шляхом арбітража у англійському праві дуже значний. Адже найперший закон про арбітраж було прийнято саме в Англії у 1698 р. До цього там керувалися знаменитим казусом «Vynior’s Case» 1609 р. Цим казусом передбачувалось, що сторони, які уклали арбітражну угоду, не вважаються зв’язаними нею і можуть відмовитись від неї згідно з так званим «revocability rule».
Такий значний досвід комерційного арбітражу, зокрема, морського, створив передумови для виникнення дуже високої культури морського арбітражу. У наш час більшість проформ договору морського перевезення, які розробляються, зокрема БІМКО, - міжнародною організацією, яка проявляє найбільшу активність у розробці проформ чартерів, коносаментів тощо, передбачає проведення арбітражу саме у Лондоні. Проведення морської арбітражної процедури у LMAA може бути організовано не лише за англійським правом, але саме ця правова система вважається належною системою якій підпорядковуються більшість контрактів морського перевезення та інших контрактів у галузі морського транспорту. Це також легко пояснюється тим, що Англія завдяки своєму островному географічному положенню була «володаркою морів» на протязі багатьох сторіч.
Звичайно у LMAA можна проводити слухання не лише на англійській мові, але саме це являється найбільш природним, а англійська вважається у наш час найбільш прийнятною для міжнорадних комерційних відносин, зокрема, відносин у галузях комерційної діяльності, пов’язаних з торговим мореплавством.
Наряду з повними членами LMAA, які ведуть арбітражний розгляд справ, у LMAA є асоційовані члени, які теж мають право розглядати та вирішувати справи. Географія розповсюдження, тобто перелік країн, де мешкають асоційовані члени насправді вражає. Франція, Германія, Голандія, Бельгія, Норвегія, Данія, Швейцарія, Люксембург, Греція, Кіпр, Туреччина, Ліван, Бразилія, Оман, США, Беліз, Канада, ПАР, Австралія, Нова Зеландія, Сингапур, Таїланд, Малайзія, Індія, Китай, Україна та Великобританія – це не повний список таких країн, який постійно поповнюється новими державами, в яких з’являються асоційовані члени LMAA.         
Арбітраж LMAA не відноситься до категорії адміністрованого арбітражу. Адміністрування арбітражу обмежується дуже вузьким колом питань. Найважливіше з них – це призначення одноособового арбітра, якщо сторони спору не можуть дійти згоди щодо його кандидатури. У LMAA не розглядаються спори з приводу зіткнення суден та винагороди за спасіння на морі, бо перша категорія справ розглядається державними судами в Англії, а друга – арбітрами, які призначаються Радою Ллойда згідно з правилами, передбаченими стандартною формою договору про рятування.
У LMAA широкий спект спеціальних видів процедур, за якими проводиться розгляд справ:
- LMAA Terms;
- LMAA Small Claims Procedure;
- LMAA Intermediate Claims Procedure;
- LMAA FALCA Rules;
- LMAA Mediation Terms;
- LMAA/Baltic Exchange Mediation Terms.
Останні два види процедур – це не арбітражні процедури, а правила, якими регулюються умови медіації (посередництва).
The LMAA Terms (2006) – це основна арбітражна процедура. Вона набула чинності у 2006 р. у новій редакції. Серед новел можна відзначити право Президента LMAA призначити суперарбітра, якщо арбітри не можуть дійти згоди по його кандидатурі. Важливою новацією є обов’язок сторони арбітражного процесу заповнити спеціальну анкету, яку підписує орган (посадова особа), уповноважена стороною на ведення справ, але не представник сторони за довіреністю.
The LMAA Small Claims Procedure (2006) – це спрощена процедура розгляду справ, ціною до USD 50.000. За цією процедурою можна розглядати й інші справи, з більшою ціною, та це не рекомендується, бо така процедура дуже проста. На цей випадок існують Правила швидкого та дешевого арбітражу - the LMAA FALCA Rules  та  the LMAA Intermediate Claims Procedure (2009), які призначені для розгляду позовів середнього розміру – до USD 250.000.
З нашої практики можна сказати, що у середньому провадження у справі коштує сторонам близько 3 - 4% ціни позову. Така дешевизна процедури є ще одним чинником, який сприяє популярності LMAA.
Насамкінець можна навести деякі статичні дані щодо роботи LMAA у 2009 р.
Арбітри LMAA отримали 4445 призначень у 2931 справу. Винесено 647 арбітражних рішень. З них лише 84 або 12,5% винесено після проведення усних слухань, тобто зазвичай процедура арбітражу обмежується розглядом документів. Для порівняння: у Комерційний та Адміралтейський суди Англії разом подано за той же час 1425 позовів.
Звертає на себе увагу те, що у LMAA можна захищати свої права самостійно. Зрозуміло, ми рекомендуємо завжди звертатися до спеціалістів, якщо у комерсантів морської галузі виникають спірні ситуації.