Виплати з України за використання IP-активів: податковий аспект та ризики
18 Серпня, 2026
180
Інтелектуальна власність давно перестала бути другорядним активом бізнесу. Для ІТ-компаній, продуктових стартапів, розробників програмного забезпечення, фармацевтичних, медіа- та креативних компаній саме IP-активи нерідко становлять основну цінність бізнесу та є ключовим джерелом його капіталізації. Водночас сьогодні інтелектуальна власність дедалі частіше стає важливою складовою інших сфер бізнесу. Так, програмне забезпечення, мобільні застосунки, торговельні марки, технологічні рішення та власні бази даних вже є невід’ємною частиною бізнес-моделей у сфері електронної комерції, логістики, шиппінгу, агробізнесу та рітейлу.
У міжнародних групах компаній уже давно стало звичною практикою централізувати права на такі активи на рівні холдингової або окремої IP-компанії. Саме вона виступає правовласником, ліцензує використання IP операційним компаніям групи та акумулює відповідні доходи. Такий підхід дозволяє не лише централізовано управляти інтелектуальною власністю, а й забезпечити її ефективний захист, спростити масштабування бізнесу та підготувати групу до залучення інвестицій або продажу.
Разом із цим структура міжнародного використання IP-активів давно перестала бути виключно корпоративним питанням. Після імплементації Плану BEPS податкові органи різних держав значно посилили контроль за транскордонними виплатами на користь власників інтелектуальної власності. Якщо раніше достатньо було укласти ліцензійний договір і застосувати положення міжнародної конвенції про уникнення подвійного оподаткування (DTT), то сьогодні цього вже недостатньо. Податкові органи аналізують економічну сутність операції та характер виплат, а також перевіряють статус фактичного отримувача доходу та його реальну присутність в юрисдикції реєстрації.
На практиці податковий аналіз таких операцій є значно ширшим, ніж визначення ставки податку на репатріацію. Відправною точкою є правильна кваліфікація самого платежу, оскільки одна й та сама операція залежно від її змісту може розглядатися як роялті, оплата послуг, постачання програмної продукції або навіть відчуження майнових прав. Саме від такої кваліфікації залежить податковий режим операції як у державі джерела виплати, так і в юрисдикції отримувача доходу, включаючи ПДВ-наслідки, можливість застосування міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, правила оподаткування доходів нерезидентів та інші податкові аспекти.
У цій статті розглянемо ключові податкові аспекти виплат за використання IP-активів, приділивши особливу увагу кваліфікації платежів, ПДВ-наслідкам, оподаткуванню доходів нерезидентів, застосуванню міжнародних конвенцій та окремим валютним обмеженням, які слід враховувати під час структурування таких операцій.
Кваліфікація платежу: роялті чи послуга?
Правильна кваліфікація платежу є відправною точкою податкового аналізу будь-яких транскордонних виплат, пов’язаних з використанням IP-активів. Саме від юридичної природи платежу залежить його податковий режим, включаючи можливість застосування міжнародної конвенції про уникнення подвійного оподаткування, ПДВ-наслідки та порядок оподаткування доходів нерезидента.
За загальним правилом винагорода за використання або надання права на використання об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема торговельних марок, патентів, винаходів, промислових зразків, авторських прав чи ноу-хау, відповідає визначенню роялті. Аналогічний підхід застосовується і більшістю міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування та в податковому законодавстві України.
Водночас окремий підхід передбачено для платежів, пов’язаних із використанням програмного забезпечення. Незважаючи на те, що комп’ютерна програма є об’єктом авторського права, далеко не кожен платіж за її використання визнається роялті. Відповідно до Податкового кодексу України, виплата не вважається роялті, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням програми, а її відтворення здійснюється лише в обсязі, необхідному для такого використання.
На практиці саме платежі за програмне забезпечення найчастіше викликають податкові спори. Залежно від змісту договору вони можуть кваліфікуватися як роялті, оплата послуг, постачання програмної продукції або відчуження майнових прав інтелектуальної власності. Вирішальне значення має не тільки назва платежу, а й фактичний обсяг прав, який передається користувачу.
Саме тому помилка у кваліфікації платежу може вплинути на весь подальший податковий аналіз операції, включаючи застосування міжнародної конвенції, визначення ПДВ-наслідків та порядок оподаткування доходів нерезидента. З огляду на це оцінювати характер платежу доцільно ще на етапі структурування договірних відносин.
ПДВ та місце постачання
Після визначення юридичної природи платежу необхідно оцінити його ПДВ-наслідки. Якщо виплата відповідає визначенню роялті, вона, як правило, не є об’єктом оподаткування ПДВ. Такий підхід застосовується як в Україні, так і в більшості європейських юрисдикцій, де роялті розглядаються як винагорода за використання прав інтелектуальної власності, а не як постачання товарів чи послуг.
Якщо ж платіж не є роялті, необхідно визначити його правову природу та місце постачання. Саме від цього залежить, чи виникатимуть ПДВ-зобов’язання та в якій юрисдикції. Наприклад, в Україні для послуг із розробки, адаптації, тестування та техпідтримки програмного забезпечення, а також надання доступу до цифрових платформ місце постачання зазвичай визначається за місцем реєстрації отримувача. Аналогічний загальний принцип діє в ЄС для B2B-послуг: місцем постачання є держава, у якій зареєстрований замовник.
Тому, якщо українська компанія отримує такі послуги від нерезидента, місце їх постачання може визначатися на митній території України. У такому разі отримувач послуг самостійно нараховує податкові зобов’язання з ПДВ та складає податкову накладну відповідно до вимог ПКУ.
На практиці один договір щодо програмного забезпечення може одночасно охоплювати ліцензію, технічну підтримку, адаптацію та доступ до онлайн-сервісів. Кожен із таких елементів може мати окремий ПДВ-режим, тому їх доцільно чітко розмежовувати в договорі та вартості.
Попри загальну подібність правил України та ЄС, окремі держави можуть по-різному кваліфікувати цифрові послуги й ліцензійні платежі. Тому ПДВ-наслідки міжнародних IP-операцій слід перевіряти одночасно в юрисдикціях постачальника та отримувача.
Податок на репатріацію при виплатах доходу від IP–активів
Після визначення природи платежу необхідно проаналізувати правила оподаткування доходів нерезидента. Якщо виплата кваліфікується як роялті, застосовуються спеціальні положення відповідної Конвенції про уникнення подвійного оподаткування. Якщо ж платіж є оплатою послуг або іншим видом доходу, застосовуються інші положення Конвенції, зокрема статті «Прибуток від підприємницької діяльності» (Business Profits) або, «Інші доходи» (Other Income), які можуть передбачати інший порядок оподаткування або взагалі виключати право держави джерела оподатковувати такий дохід.
Міжнародне оподаткування після впровадження BEPS не скасовує податок на репатріацію, а конвенції лише обмежують максимальну ставку, яку має право застосувати держава, з якої здійснюється виплата. При цьому в контексті доходів від IP-aктивів розмір такої ставки нерідко залежить від самого об’єкта інтелектуальної власності. Наприклад, Конвенція між Україною та Кіпром передбачає ставку 10% для більшості роялті та 5% для виплат за використання торговельних марок. Так, якщо українська компанія сплачує роялті за використання програмного забезпечення кіпрській компанії, може застосовуватися ставка 10%, тоді як виплата за використання торговельної марки за аналогічних умов може оподатковуватися за ставкою 5%.
Разом із тим застосування пільгової ставки можливе лише за умови, що отримувач є фактичним (бенефіціарним) власником доходу. Цей принцип використовується як у міжнародних конвенціях, так і у внутрішньому законодавстві більшості держав. Тому компанії, які виконують виключно транзитну функцію та не мають достатньої присутності в своїй юрисдикції (substance), зокрема офісу, персоналу, власних функцій, можуть бути позбавлені права на застосування пільгових ставок.
Окрім цього, локальне податкове законодавство, перш за все, містить також і формальні вимоги. Наприклад, в Україні для застосування зниженої ставки необхідно отримати чинний сертифікат податкового резидентства нерезидента. Залежно від країни видачі сертифіката можуть також вимагатися його консульська легалізація або апостилювання та офіційний переклад українською мовою.
Отже, на сьогодні під час структурування міжнародних IP-операцій недостатньо лише пропрацювати та розуміти відповідний DTT та локальне податкове законодавство сторін операції. Не менш важливо забезпечити достатню економічну присутність (substance) компанії-отримувача доходу: офіс, персонал, місцевий менеджмент і реальне виконання функцій, за які така компанія отримує дохід. За відсутності цих елементів бізнес може втратити право на застосування пільгової ставки податку.
Висновки
Використання об’єктів інтелектуальної власності в міжнародному бізнесі вже не виключно корпоративним, договірним або податковим питанням. Ефективність такої структури для бізнесу сьогодні залежить від правильного поєднання корпоративної моделі, податкового планування та фактичної діяльності компаній групи.
Під час структурування виплат на користь нерезидентів недостатньо лише правильно кваліфікувати платіж у договорі або підібрати потрібні юрисдикції для застосування зручної пониженої ставки DTT. Не менш важливо врахувати вимоги локального законодавства, забезпечити достатню економічну присутність (substance) компанії-отримувача доходу та належним чином підтвердити право на застосування податкових пільг.
Саме комплексний аналіз ще на етапі побудови структури дозволяє не лише оптимізувати податкове навантаження на міжнародну групу компаній, а й мінімізувати ризики податкових донарахувань, спорів із контролюючими органами та інших негативних податкових наслідків. У сучасних умовах саме такий підхід є основою ефективного та безпечного використання об’єктів інтелектуальної власності в міжнародному бізнесі.
