Битва на Чорному морі

Як Одеський порт, надовго паралізований дощем ракет, здійснив подвиг – знову став воротами України у світ

«Одеса – не перше місто України, але й не друге», – писав Ісаак Бабель, єврейський письменник та радянський драматург українського походження. Скажімо відверто, Одеса не піддається жодній класифікації, вона – наче окремий всесвіт. Чим же особливе це місто?

Одеса отримала своє ім’я у 1794 році на честь античної грецької колонії Одессос, яка, як вважалося, була розташована неподалік. Ця назва, своєю чергою, походить від грецької форми імені мореплавця Улісса – Одіссей. Одеса – Чорноморська Одіссея.

Шість століть тому тут уже існували родючі рівнини, зерно та турецький порт Хаджибей для його експорту. Точка сходження морських шляхів, які з’єднували Європу, Азію та Близький Схід, порт природно став торговим і культурним перехрестям, рушієм товарів та ідей. Україну називають «житницею Європи». Її багатий чорнозем дає мільйони тонн пшениці, кукурудзи та ячменю. Одеса, «перлина Чорного моря», – це не лише логістична інфраструктура, а й серце української економіки, двері, відкриті у світ, її легені, а сьогодні – символ стійкості перед обличчям випробувань. Діяльність чи параліч цього міста зумовлюють виживання цілої країни у стані війни.

У мирні часи Україна експортує 130 мільйонів тонн товарів, зерна, вугілля, сталі та контейнерів. 80% вантажів йде через «Велику Одесу», групу з трьох портів: Чорноморськ – 20 км на південь, Південний – 30 км на північ і власне Одеса. Майже 70 мільйонів тонн збіжжя відправляється з Великої Одеси, щоб нагодувати світ – залежну від нього Африку та Азію, Китай і В’єтнам. Перерізати цю пуповину – це морити людей голодом і задушити Україну. І саме це ледь не сталося, коли Одеса опинилася на межі загибелі.

З лютого 2022 року, з перших днів вторгнення, росіяни бомбардували Херсон, Миколаїв, обстрілювали одеські доки та сховища. Кілька суден змогли поспіхом відплисти, але десятки лишилися заблокованими у портах. У березні росіяни завдавали ракетних ударів по зернових силосах, навантажувальних кранах та трубопроводах для перевалки рослинної олії. У травні декілька суден, що стояли в порту, зазнали прямих влучань. Вибух на одному з вантажних суден спричинив локальний розлив нафти. Одеський порт палав. Усі боялися, що ворожий десант висадиться на пляжі або прямо в порту, на його величезних причалах. На півроку страхові тарифи злетіли до небес, судновласники уникали заходження до цього району, моряки залишалися на березі, не виходячи в рейси, а Одеса гинула.

Щойно минув перший шок і ворога відкинули на північ, українці почали діяти. Підходи до порту перекрили, води біля узбережжя замінували, вантажі переправляли до румунського порту Констанца або потягами до Європи. Але доки швидко переповнюються, потягів недостатньо і вони надто повільні, а ширина рейок на сході несумісна із західним стандартом... Ніщо не може замінити Одеський порт.

Зерно бродить у силосах або гниє на землі, в Африці злітають ціни на пшеницю, на фондових ринках паніка, світ тремтить. Отже, починаються переговори під егідою ООН. Нескінченні тристоронні дискусії у форматі ООН-Москва, Україна-ООН, щоб досягти згоди, «Меморандум», який дозволяє частково відновити рух до Туреччини. «Але росіяни збільшили кількість перепон і запровадили нескінченні перевірки суден, які прямували з/до Стамбула, аргументуючи це тим, що вони можуть перевозити зброю», – повідомив Артур Ніцевич, консультант та експерт з морського права в юридичній фірмі Interlegal. «Коротше кажучи, вони зумисне і з найгіршими намірами затягували час. Це був спосіб зірвати угоду».

Навіть незважаючи на Меморандум, атаки тривають. Наприкінці липня 2022 року потужними ракетними й дроновими ударами у порту було знищено зернові силоси із тисячами тонн готового до експорту збіжжя. У серпні росіяни атакували судно у відкритому морі. Вантажні судна, крани, склади, логістичні системи завантаження – не щадили нічого.

Зрештою, Україна та ООН знайшли вихід із ситуації, проклавши курс суден якомога ближче до берегів Румунії та Болгарії – держав-членів Європейського Союзу, які Москва не наважується атакувати. А київські безпілотники, що відправляють на дно російські кораблі, змушують московський флот ховатися подалі від Криму. Чорне море знову стає вільним.

Сьогодні великі червоно-чорні вантажні кораблі водотоннажністю 100 000 тонн знову вирушають з гаваней Одеси до світових портів. Наразі обсяги перевезень досягли 6 мільйонів тонн на місяць, майже на довоєнному рівні. За словами Артура Ніцевича, «Ми вже мріємо про кінець війни, про майбутнє і про те, як знову розквітне Одеса». Зрештою, нема під південним сонцем іншого такого міста, галасливого та космополітичного, як нема й іншого такого потужного порту, настільки близького до Європи. Одеса – вічне місто-фенікс? Артур Ніцевич  не сумнівається, що місто відродиться: «Коли? Як тільки ми переможемо!»

Далі буде…