Арешт майна нерезидента при виконанні рішень іноземних судів та арбітражів в Україні
18 Квітня, 2016
1
Участь у міжнародних торговельних відносинах передбачає низку ризиків, головним з яких є гарантія належного виконання контрагентами-нерезидентами прийнятих на себе зобов’язань.
Зазвичай для вирішення спірної ситуації та захисту своїх законних інтересів кредитор вимушений звертатись до міжнародного комерційного арбітражу або до іноземного суду. Однак навіть якщо справа вирішена на користь кредитора, по-справжньому тернистим шлях стає на стадії виконання прийнятого рішення.
На практиці учасники міжнародних комерційних відносин часто зустрічаються з проблемою, коли боржник відмовляється добровільно виконувати вимоги іноземного суду або арбітражу, наведені в остаточному рішенні. Боржник повністю ігнорує той факт, що рішення є остаточним, набрало законної чинності та підлягає негайному виконанню з його боку. Внаслідок такої ситуації кредитор вимушений ініціювати стягнення присуджених сум у примусовому порядку за місцем реєстрації боржника, або за місцем знаходження його майна.
Географія пошуку активів та юрисдикцій для здійснення ефективного стягнення досить широка. Як свідчить судова практика останніх років, Україна є однією з країн, які мають сприятливий юридичний клімат щодо визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів на своїй території.
Цьому сприяє те, що Україна є учасницею Конвенції ООН про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., а також стороною низки двосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу в цивільних та/або кримінальних справах, укладених, у тому числі з такими країнами, як: Польща, Молдова, Болгарія, Грузія, США, Китай, Туреччина, Італія, Греція, Литва, Латвія, Естонія, Кіпр, Панама тощо. Крім того, норми національного законодавства прямо передбачають право кредитора ініціювати процедуру визнання та виконання рішень іноземних судових та арбітражних органів, зокрема, міжнародного комерційного арбітражу, в Україні.
Загальний порядок визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів в Україні за місцем знаходження майна боржника
Розгляд справ про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів здійснюється в межах цивільного судочинства судами загальної юрисдикції України. Відповідно до ч. 1 ст. 391 Цивільного процесуального кодексу України термін надання рішення іноземного суду або арбітражу до примусового виконання складає три роки з моменту, коли це рішення набрало законної чинності, та за умови, що воно залишається дійсним станом на дату ініціювання визнання та виконання на території України.
Стаття 392 Цивільного процесуального кодексу України, крім можливості ініціювання відповідних процедур за місцем знаходження боржника, також передбачає право кредитора звертатись до судів України за визнанням та виконанням іноземних судових та арбітражних рішень за місцем знаходження майна боржника на території України, якщо сам боржник на території України не знаходиться, тобто є нерезидентом.
Як свідчить практика, до цього майна можуть належати об’єкти нерухомості, інфраструктури, транспортні засоби, у тому числі морські судна, вантажі, сировина, інші активи. При цьому, якщо стосовно нерухомого майна боржника потрібно підтвердження факту його державної реєстрації, то стосовно рухомого – навіть його тимчасове перебування на території України визнається судами достатньою підставою для прийняття до провадження справи про визнання та виконання рішення іноземного суду або арбітражу. Головна задача заявника – довести факт знаходження цього майна у власності боржника.
У нашій практиці була показова справа, за якою заявник, іноземний трейдер, звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з клопотанням про визнання та виконання низки рішень арбітражу FOSFA проти іншого нерезидента. Процедура визнання та виконання була ініційована за фактом нібито знаходження на території України майна боржника – вантажу, перевезення якого до морського порту Іллічівськ здійснювалось на підставі коносамента.
Посилаючись на дані коносаментів, заявник намагався обґрунтувати наявність права власності боржника на цей вантаж та ініціював арешт вантажу. Насправді вантаж належав третій особі, яка не мала жодних зобов’язань перед заявником та яка не мала жодних відносин до арбітражних процесів у FOSFA. За захистом своїх порушених прав, первинний вантажовласник звернувся до наших фахівців, які довели суду відсутність права власності боржника на арештовану олію та незаконність цього арешту. Вантаж був звільнений, заявнику було відмовлено у визнанні та виконанні рішень арбітражу FOSFA в Україні у зв’язку з відсутністю майна у власності боржника.
Ці незаконні дії заявника щодо майна третіх осіб – законних власників надають їм право вимагати повного відшкодування збитків, понесених внаслідок незаконного арешту майна. Якщо це є постачанням вантажу, то до цих збитків можуть відноситись: витрати на зберігання, демередж, витрати на перевалку, збитки, пов’язані з псуванням або затримкою постачання вантажу, інші додаткові витрати законних власників.
Арешт майна боржника як інструмент впливу
В межах визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів в Україні, майно боржника використовується кредиторами у якості головного інструменту впливу. Відповідно до ч. 1 ст. 394 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою особи, яка подає клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову дозволено на будь-якій стадії розгляду цього клопотання, якщо невжиття запитуваних заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 152 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові кошти, які належать відповідачу та знаходяться у нього або у інших осіб, забороною вчиняти певні дії.
На практиці, в процесі розгляду схожих справ суди керуються Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову». Відповідно до встановлених Пленумом правил, в межах заяви про арешт, у якості заходів забезпечення, заявник на підтвердження своїх вимог повинен:
- надати до суду докази того, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання остаточного рішення суду або арбітражу, яке було винесене в межах врегулювання відповідного спору;
- надати до суду відомості про фактичного боржника;
- підтвердити відповідність своїх вимог до запитуваного заходу забезпечення у формі арешту майна боржника.
Зі свого боку, суд оцінює надані докази, враховує факт знаходження будь-якого іншого майна або відкритих банківських рахунків боржника на території України, а також бере до уваги інтереси третіх осіб, права яких можуть бути порушені через вжиття відповідних заходів. Якщо, на думку суду, поданих заявником даних недостатньо, вони є неналежними або застосування забезпечувальних заходів у формі арешту спричинить порушення одного з вищенаведених принципів, у задоволенні заяви буде відмовлено.
Чи можливе мирне врегулювання?
Як свідчить судова практика минулих років, арешт майна боржника та заборона його відчуження доволі активно застосовується судами в межах визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів в Україні. Ухвала про арешт підлягає негайному виконанню, її оскарження не припиняє відповідного виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи судом.
Застосування цих забезпечувальних заходів в першу чергу гарантує, що у разі подальшого визнання рішення його фактичне виконання буде значно спрощеним, оскільки воно здійснюватиметься проти арештованого майна. Більш того, як свідчить практика, арешт рухомого майна іноземного боржника на території України є своєрідним каталізатором врегулювання ситуації з несплати.
Це – дійовий спосіб впливу на боржника з метою виведення його на переговори та врегулювання спору до фактичного визнання рішення в Україні.
У нас є велика практика провадження справ про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів на території України. В одній з недавніх справ, в межах ініційованого провадження судом були вжиті забезпечувальні заходи у формі арешту іноземного судна.
Арешт судна, як майна боржника, був нами заявлений від імені клієнта, одного з судноремонтних підприємств України, через несплату з боку замовника, великого судновласника, вартості ремонтних робіт. Роботи проводились на судні та були прийняті замовником. Однак сплата не була здійснена, що вимусило кредитора звернутись до Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. Арбітраж вимоги кредитора визнав та задовольнив повністю. Рішення арбітражу є остаточним, набрало законної чинності та підлягає обов’язковому виконанню.
Незважаючи на наявність остаточного рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, замовник протягом декількох років ухилявся від його добровільного виконання, внаслідок чого кредитором був заявлений арешт судна. Саме факт арешту судна змусив боржника негайно вийти на переговори та шукати шляхи врегулювання ситуації з кредитором.
В інших випадках, коли боржник й надалі ухиляється від виконання вимог кредитора, забезпечених арештом майна, процедура визнання та виконання триває, та в результаті арештоване майно підлягає реалізації відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р.
Висновок
За загальним правилом, арешт майна боржника на стадії виконання рішень суду або арбітражу є найбільш дійовим засобом на шляху повного задоволення вимог кредитора. При цьому якщо відповідні заходи вжиті у якості забезпечення виконання рішень іноземного суду або арбітражу в межах передбаченої законом процедури визнання та виконання на території України, це у жодному разі не виключає можливості укладання мирової угоди між сторонами. Забезпечувальні заходи у формі арешту переконують боржника у серйозності намірів заявника та у реальній можливості звернення примусового стягнення на майно, що може підштовхнути навіть найбільш незговірливого боржника до проведення переговорів та мирного врегулювання ситуації.
Опубліковано в Юридичній газеті.
