Арешт судна – це не лише запобіжний захід
10 Травня, 2016
1
Досить легко зрозуміти труднощі, які виникають у пострадянському суді в Україні, пов’язані з вирішенням питань у справах про арешт судна.
Ці труднощі мають глибоке концептуальне коріння. Перш за все, постає питання про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права. Це питання просте лише на перший погляд, а насправді навколо нього йде багато дискусій. Такі дискусії мають далеко не тільки теоретичне наукове значення, а викликають значний інтерес у практикуючих юристів, оскільки відіграють суттєву роль у формуванні правових позицій у конкретних справах. Отже спочатку…
Трохи теорії
Не секрет, що міжнародне право має особливу соціальну цінність, яка випливає з ідеї справедливості, що втілюється у його нормах, але одночасно визнання пріоритету міжнародного права створює можливість використання його норм для зовнішнього втручання в інтереси суверенних держав, що ними пильно охороняються. Такий сценарій особливо стосується тих країн, які не можуть перебороти державний егоїзм та проводять агресивну політику розв’язання збройних конфліктів. Таким чином стає зрозуміло, чому у Радянському Союзі, частиною якого була й Україна, загальнолюдські цінності не мали належного пріоритету, а вищий пріоритет мали «класові» цінності радянського суспільства. Так що правові норми та доктрина захищали їх від розмивання у середовищі демократичного суспільства. Зокрема, цій меті слугувала концепція самостійності та розмежування систем міжнародного та внутрішньодержавного права. Головною ідеєю цієї концепції можна вважати те, що кожна з правових систем має свою сферу дії, відповідно, між ними немає будь-якої супідрядності. Така ідея сприяла побудові ізольованої держави, яка не сприймала загальних цінностей, які прокладали собі шлях з самого початку розбудови системи сучасного міжнародного права.
Міжнародне право, дійсно, досить пластичне щоб використовувати його як задля захисту суверенітету держави, так і для інтервенції, наприклад, у гуманітарних цілях або під їх прикриттям. Саме такий потенціал міжнародного права часто-густо використовувався у теорії та практиці радянських, та й пострадянських країн. Адже дійсно як міжнародне, так і внутрішнє право мають свою сферу застосування, різні особливості та завдання, але у них є багато спільного, особливо, у відношеннях, з приводу захисту державного суверенітету та незалежності держави. З цих міркувань стає очевидно, що межу між правовими системами накреслити досить просто, однак не слід жорстко розмежовувати їх. Ця думка має дуже важливе значення у сучасному світі, у тому числі, для європейського континенту, де панує тенденція інтеграції, взагалі властива сучасному глобалізованому суспільству. У такому середовищі ізоляціонізм стає особливо небезпечним і може заподіяти непоправної шкоди державі, яка намагається провести таку політику, а також іншим країнам світового співтовариства, зокрема, сусіднім.
Переломним моментом було прийняття 16.07.1990 Декларації про державний суверенітет України, ч. 3 ст. Х якої закріпила принцип, що Українська держава визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Це створило правову основу, на якій і понині проходить інтеграція України у демократичну систему соціально-політичного життя сучасного суспільства, європейських цінностей та інститутів, які не просто відповідають світовим міжнародним стандартам, але й випереджають їх у багатьох відношеннях. Зокрема і особливо у царині визнання пріоритету міжнародного права над законодавством окремих держав. Саме Ганс Кельзен – знаний австрійський теоретик права був родоначальником теорії примата міжнародного права. Створена ним віденська правова школа розвинула часто-густо дуже суперечливі аспекти позиції про примат міжнародних норм над нормами внутрішньодержавного права. Такі європейські країни, як: Австрія, Бельгія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Франція, Швейцарія та більшість країн Латинської Америки і США, а також багато країн Африки доволі послідовно визнають вищий пріоритет норм міжнародного права навіть над нормами конституційного права. Зрозуміло, неможна відокремлювати норми міжнародного права жорстко від норм внутрішнього права, але міра інтеграції міжнародного і внутрішнього права значно залежить від техніки імплементації норм міжнародного права до системи внутрішнього законодавства держави.
Головним чином розрізняються два способи такої імплементації: моністичний та дуалістичний. Моністичний спосіб означає застосування норм міжнародного права, а саме міжнародного договору, без зміни її юридичної природи всередині державі, тобто безпосередньо. Законодавча влада може лише повідомлятися про укладення міжнародного договору, а брати участь в імплементації міжнародного договору тільки у чітко визначених випадках, тобто згода на імплементацію презюмується після ратифікації договору. При дуалістичному способі імплементації включення норм міжнародних договорів до внутрішнього національного права проходить дві стадії за обов’язкової участі законодавчої влади: спочатку видається акт ратифікації, а потім – акт імплементації, причому у імплементуючому законі оригінальне джерело – міжнародний договір може взагалі не наводитись, а цей законодавчий акт просто містить текст договору, але цей текст відтворюється дуже точно, так що сказати заздалегідь, який спосіб імплементації кращий з точки зору уніфікації права неможливо. Зокрема, тому що у будь-якому разі, якщо чітко не визначені пріоритети, нормі міжнародного права може суперечити або конкурувати з нею норма внутрішнього закону, прийнятого пізніше. Щоб завадити цьому імплементаційні закони можуть мати визначену форму або досить ясно визначається принцип, згідно з яким положення міжнародного договору може змінюватись або відмінятись в подальшому прийнятим законом лише за умови, що законодавець мав намір порушити свої зобов’язання за договором, причому мовчання вважається судовою владою як обставина, що виключає такий намір, таким чином, примат міжнародного договору відносно національного законодавства, навіть конституції, досить добре втілюється у життя.
Зрозуміло, що тут викладені лише основні засади, а нюансів є дуже багато – історичних, географічних, тобто принципових та об’єктивних, а також суб’єктивних, які залежать від тлумачення норм, зокрема, судовою владою. Багато й суто теоретичних проблем. Деякі з них ми вже розглянули. А зараз…
Ближче до суднового арешту
Те що Україна не була членом жодної з конвенцій щодо арешту суден створювало враження, що наша держава знаходиться десь на узбіччі дороги, якою рухається міжнародне морське співтовариство. Лише 07.09.2011 Україна приєдналася до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10 травня 1952 року, яку було укладено у Брюсселі. Це тоді, коли було прийнято вже нову Конвенцію про арешт суден у Женеві, датовану 1 березня 1999 року, яка була підготована із врахуванням практики застосування Конвенції 1952 року. Задля імплементації цієї Конвенції був прийнятий Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ про арешт на морські судна» від 20.12.2011. Лаконічність цього Закону України просто вражає: він вносить зміни лише до процесуальних кодексів – Господарського та Цивільного. Точності для та для економії місця наводимо текст цих змін.
Справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває судно, або порту реєстрації судна.
Оце і все. Зрозуміло, що спеціалісти, які вчились тлумачити законодавство, дуже скоро визначили, що в українське право імплементовані норми Конвенції 1952 року, та дещо змінюється правове поле у сфері відносин з приводу виключної підсудності господарських та цивільних справ. Більш прозорливі та практично налаштовані так же скоро зрозуміли, що з’явився новий способ забезпечення позову та (що особливо цікаво) новий запобіжний захід у господарському процесі. Чому ж новий? Адже накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб – це зрозумілий і вже звичний запобіжний захід у господарському процесі. А морське судно – це ж майно. Справді, це взагалі так, але ж є ще Конвенція 1952 року та деякі уточнення, передбачені процесуальними нормами, що наведені вище. Звернімося ж до цієї Конвенції.
Ст. 1 (2) “Арешт” означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення.
Ст. 2 зазначає: «Судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої…»
Так вже трохи проясняється, що морські судна не можна арештувати інакше, як за ухвалою суду та за морською вимогою, перелік яких, до речі, є вичерпним. Але читаємо цю статтю далі: «…але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції.» Оце так! Людською мовою це означає, що національне право має більшу силу, ніж норми міжнародного договору стосовно арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах відповідної юрисдикції.
Взагалі-то можна дійти висновку, що Конвенцію 1952 року не слід застосовувати у відносинах, де діє національне право України. Арешт морського судна – це інститут морського права, найважливішим джерелом якого є Кодекс торговельного мореплавства України. Ми вже так багато написали про арешт морських суден, що тут можна обмежитись зауваженням про те, що у цьому Кодексі є ціла глава «Арешт суден» (ст.ст. 41 – 47). Так, після того як Україна стала членом Конвенції 1952 року, найбільш далекоглядні дослідники та практики зауважили, що Конвенцію слід поважати, а також втілити в українському законодавстві, а саме у Кодексі торговельного мореплавства, норми, що полегшували б ведення справ про арешт морських суден. Не лишніми були б і відповідні зміни до іншого законодавства України, а саме – Господарського процесуального кодексу.
В результаті робочою групою спеціалістів з морського права було розроблено проект змін до Господарського процесуального кодексу України.
Висновки
Таким чином, арешт морського судна – це не лише процесуальний інститут, а інститут морського права, у якому зустрічаються норми як матеріального, так і процесуального характеру, тобто основною метою арешту судна є стимулювання особи, яка має відповідати за морською вимогою, забезпечити виконання відповідного зобов’язання. Однак на практиці в Україні склалося так, що сам по собі арешт судна вже вважається ефективним запобіжним заходом у господарському процесі, засобом забезпечення цивільного позову та й засобом забезпечення цивільно-правового зобов’язання. Отже, щоб полегшити цю практику наша юридична фірма взяла участь у діяльності робочої групи, яка підготувала проект новел у господарському процесі. Ці новели пропонується оформити у окремому розділі Господарського процесуального кодексу, оскільки відношення з приводу арешту морського судна – це відносини торговельного або господарського характеру, а також відповідної процесуальної сфери.
Додаємо їх.
Додаток
Розділ V-2
Справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги
Стаття 43-11 Цілі та підстави арешту судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.
1. Для цілій цього Розділу арештом судна є будь-яке затримання або обмеження руху судна під час його знаходження в межах юрисдикції України, яке здійснюється на підставі ухвали господарського суду для забезпечення морських вимог, перелік яких встановлений Міжнародною конвенцією з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна1952р., за виключенням арешту судна, що здійснюється як захід щодо забезпечення позову та арешту судна, що здійснюється з метою виконання судового або третейського рішення, яке набрало законної чинності. Правила цього Розділу також не розповсюджуються на права капітана морського порту щодо затримання суден в порядку, передбаченому статтями 80-82 і 91 Кодексу торговельного мореплавства України.
2. Арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги здійснюється господарським судом з метою:
1) Ідентифікації судновласника та особи, що є відповідальною за морську вимогу;
2) Отримання фінансового забезпечення морських вимог заявника;
3) Встановлення юрисдикції господарського суду для розгляду справи по суті, відповідно до положень Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952р.
3. Перелік морських вимог встановлений Міжнародною конвенцією з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна1952р. і є вичерпним.
4. Судно може бути арештовано господарським судом для забезпечення морської вимоги, незалежно від положень юрисдикційного або арбітражного застереження відповідного договору, які передбачають, що морська вимога, для забезпечення якої накладається арешт судна, підлягає розгляду у суді або арбітражі іншої держави.
Стаття 43-12 Заява про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги
1. Заява про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги повинна містити:
1) найменування господарського суду, до якого подається заява;
2) найменування заявника, його поштова адреса; документи, що підтверджують державну реєстрацію заявника як суб’єкта господарювання, а за заявником-громадянином – статус фізичної особи – підприємця;
3) найменування судна та його ідентифікацію;
4) найменування, поштова адреса особи, яка, на думку заявника, несе відповідальність за морською вимогою і яка на час виникнення морської вимоги була власником судна, стосовно якого морська вимога виникла, або фрахтувальником такого судна за бербоут-чартером, або тайм-чартером;
5) посилання на морську вимогу, якою заявник обґрунтовує подання своєї заяви, та підстави її виникнення;
6) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви;
7) підпис заявника або його представника, якщо заява подається представником.
2. До заяви про арешт судна додаються документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується морська вимога, а також документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених законом порядку і розмірі. Разом з заявою про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги подаються її копії з метою відправлення їх заінтересованим особам.
Стаття 43-13 Порядок розгляду заяви про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги
1. Заява про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядається господарським судом не пізніше наступного дня після її подання, з повідомленням заінтересованих осіб, неявка яких не перешкоджає розглядові заяви.
2. У разі обгрунтованої вимоги заявника заява про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядається лише за участю заявника без повідомлення інших осіб.
3. При прийнятті рішення про задоволення заяви заявника, господарський суд може з метою запобігання зловживанню арештом судна, застосувати до заявника зустрічне забезпечення у вигляді: 1) застави грошових коштів, достатних для покриття понесених судновласником збитків, причинених необґрунтованим арештом судна, які вносяться на депозит господарського суду; 2) гарантії першокласного банка про покриття понесених судновласником збитків, причинених необґрунтованим арештом судна; 3) гарантії P&I Сlub про покриття понесених судновласником збитків, причинених необґрунтованим арештом судна; 4) інше забезпечення на вимогу господарського суду.
Розмір зустрічного забезпечення визначається господарським судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим від розміру заявлених морських вимог.
4. Про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається про заборону на вихід судна з акваторії відповідного морського порту України; морська вимога, що стала підставою для арешту судна; розмір та від зустрічного забезпечення, вжитого господарським судом та порядок його внесення. Копії ухвали надсилаються заявнику, судновласнику, капітану відповідного морського порту, негайно після її винесення.
5. У разі відсутності підстав, встановлених статтею 43-11 цього Кодексу, господарський суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні заяви про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.
6. Заявник повинен подати відповідну позовну заяву по суті спору до господарського суду протягом п’яти днів з дня винесення ухвали про арешт судна. Після подання заявником відповідної позовної заяви, арешт судна може бути перетворений ухвалою господарського суду на захід щодо забезпечення позову у вигляді заборони капітану морського порту видавати дозвіл на вихід судна з порту.
Якщо сторони погодилися винести спір на розгляд іншого суду, ніж господарський суд, у межах юрисдикції якого був здійснений арешт судна, або на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, в ухвалі про арешт судна зазначається строк, протягом якого заявник повинен подати позов до відповідного суду (арбітражу), з урахуванням обставин справи, який не повинен перевищувати двадцяти днів з дня винесення ухвали.
Стаття 43-14 Наслідки подання заяви про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, що не відповідає вимогам закону
1. Господарський суд, встановивши, що заяву про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, подано без додержання вимог, викладених у статті 4312 цього Кодексу, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків. 2. Коли заявник відповідно до вказівок господарського суду у встановлений строк не виконає всі вимоги, перелічені у статті 43-12 цього Кодексу, господарський суд виносить мотивовану ухвалу про повернення заяви про арешт судна заявникові.
Стаття 43-15 Виконання ухвали про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги
1. Ухвала про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, виконується негайно в порядку, встановленому чинним законодавством України.
2. Копії ухвали про арешт судна надсилаються заявнику, судновласнику та капітану морського порту, в межах зони нагляду якого перебуває судно, в день її винесення.
3. У разі застосування господарським судом зустрічного забезпечення до заявника, ухвала про арешт судна виконується негайно після повного виконання заявником зустрічного забезпечення.
Стаття 43-16 Оскарження ухвал щодо арешту судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги
1. На ухвалу господарського суду про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, а також на інши ухвали господарського суду в рамках цього провадження, може бути подано апеляційну скаргу.
2. Подання апеляційної скарги не зупиняє виконання відповідної ухвали.
Стаття 43-17 Надання судновласником фінансового забезпечення заявлених морських вимог
1. Арештоване судно може бути звільнено з-під арешту тількі на підставі відповідної ухвали господарського суду у разі надання забезпечення морської вимоги в прийнятній формі та достатнього за розміром.
2. За відсутності згоди сторін щодо форми і розміру забезпечення морської вимоги господарський суд самостійно визначає форму і розмір забезпечення, який не повинен перевищувати вартості судна та судових витрат.
3. Заява про надання фінансового забезпечення заявлених морських вимог реєструється у день її надходження та не пізніше наступного дня розглядається господарським судом з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка заінтересованих осіб не перешкоджає розглядові заяви.
4. Будь-яке прохання про звільнення судна з-під арешту у зв’язку з наданням забезпечення морської вимоги не означає визнання відповідальності, відмови від засобів захисту або права на обмеження відповідальності.
5. Особа, яка забезпечила морську вимогу згідно з частиною першою цієї статті, може в будь-який час звернутися до господарського суду з проханням про зменшення, зміну або анулювання наданого забезпечення.
Стаття 43-18 Припинення арешту судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги
1. Арешт судна припиняється шляхом прийняття господарським судом відповідної ухвали у разі:
1) відсутності предмету спору;
2) винесення господарським судом ухвали про звільнення судна з-під арешту в зв’язку наданням забезпечення морської вимоги в прийнятній формі та достатнього за розміром.
3) неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений господарським судом;
4) відмови господарським судом у прийнятті відповідної позовної заяви або повернення відповідної позовної заяви з підстав, передбачених цим Кодексом;
5) відмови іншим компетентним судом чи міжнародним комерційним арбітражем (третейським судом) у відкритті провадження по вирішенню спору по суті заявлених морських вимог;
6) в інших випадках, передбачених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
2. Про припинення арешту судна виноситься ухвала, в якій зазначається про порядок повернення зустрічного забезпечення, якщо воно було вжито господарським судом.
Опубликовано в журнале Юргазета.
